Напишу парочку заключних слів спеціально для порохоботов, які ніяк не вгамуються.
У мене немає ненависті до Петра Порошенка. Він нинішній президент моєї країни. Країни, в якій я хочу жити і розвиватися, ростити майбутню дитину. Порошенко прийшов до успіху, тобто до президентства, після тяжких виснажливих подій на Майдані. Фактично на крові. Це змушує замислитися, ретельно досліджувати — куди нас ведуть «наступники» і чим вони відрізняються від «попередніків».
Сварка з іноземними технократами (Айварас Абромавічус, Наталя Яресько), погіршення відносин з грузинською командою, штучний розвал коаліції, нахабне протискування ручного уряду, скандал з NYT, а тепер і панамськими офшорами — показує, що з іміджем у президента все дуже погано. В першу чергу, він не показав кардинальних відмінностей від Януковича і не продемонстрував особистим прикладом, як це «жити по-новому».
Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
Ось про що треба турбуватися піарникам президента, його ботам. А не про те, що хтось щось написав щось невтішне про коханого шефа в інтернеті.
Статус президента завжди зобов’язує бути кращим за більшість власних співгромадян. Оскільки за успішним фахівцем, зразковим сім’янином і зразковим християнином люди підуть, а за дилетантом, хуліганом і розпусником — ні.
Виходячи з цього, давайте подумаємо, який приклад зараз показує Петро Порошенко — національний ватажок нашої маленької зграї та альфа-самець. Так, легко. Особиста поведінка гаранта буквально волає, що можна і потрібно займатися інтригами і шантажем, не платити податки до бюджету, будучи мультимільйонером, забивати і х*рити на Конституцію і закони.
У підсумку, в суспільстві виникає дисонанс і непорозуміння.
Я гидливо відкидаю в супермаркеті товари з російськими етикетками із зими 2013-го, а наша глава НБУ Валерія Гонтарєва продовжувала бізнесувати з російськими друзями аж до санкцій США. Моя 78-річна бабуся платить податок на війну з пенсії в 1200 гривень, а президент старанно приховує мільйони в іноземних офшорах. Ми вимагаємо жити на офіційну зарплату і слідувати букві закону якогось суддю Бурана, а наш президент показує, що дотримуватися законів — це справа зовсім зайва.
Ось у чому підступ. У подвійних стандартах і ще в тому, що наш президент не хоче бути кращим прикладом для всіх.
І заключне. Президент також є орієнтиром, іміджевою особою будь-якої країни в світі. По ходу, зараз ми постали перед усіма в образі скандаліста й авантюриста, який просить гроші у всього світу, а сам потім тихенько сплавляє їх у офшори. Я би від країни з такою владою бігла, відхрещувалась. І навряд чи на будь-якому рефендумі змогла проголосувати за неї як за надійного іноземного партнера.
