Сухий підсумок після Мюнхенської безпекової конференції. Спілкувался з французькими, німецькими дипломатами й журналістами + політиками і радниками з небайдужих країн, які мають доступ. Заледве складася умовно цілісна картинка.
ПЕРЕМОВИНИ/МІНСЬК Путін дуже не хотів і не хоче Мінська, бо той справді виявився йому не на користь. У Москві ніби хотів автономії для Донбасу, - усього, а не лише окупованого, виборів ДНР і змін української конституції.
Олланд і Меркель це відкинули. Кажуть (у ФБ можна), росіяни дуже жорсткі. Меркель/Олланд після консультацій з Києвом таки приїхали і ніби ще на кілька днів зберегли можливість говорити про Мінськ. (Україні це наразі вигідно.
Будь-який новий документ буде гіршим). І німці, і французи дуже скептичні і мають мало надій, а віри в те, що на Путіна можна покластися – точно немає.
Нині позиція це буферна зона 50-70км від лінії розподілу (Порошенко публічно цього не визнав, Олланд сказав в інтерв'ю французам), можливо ще якась більша автономія і припинення вогню. Питання що робити?
До зустрічі в середу ставляться серйозно і все ж, якщо вона є, значить групи, які працюють до чогось домовилися.
Ще вчора на зустріч ну геть не сподівалися. Цікаво, що і французи, і німці (кожні окремо) звернули увагу на певний брак сподівань і оптимізму. У понеділок Меркель зустрінеться з Обамою, потім ще й в Канаду.
Перемовини в середу справді вважають вирішальними на цьому етапі. Бо якщо ні - то може справді зброя, яка насамперед елемент політичного тиску з незрозумілим результатом.
Також Путін таки хотів говорити з Берліном і Парижем без Києва. Будуть вчотирьох.
США/ЄС. Розігрується карта, що Європа розділена з США. І тут одна справа конгресмени, але Байден і Керрі сьогодні особливо наполягали, що "вони єдині", "можемо говорити про різні підходи, але стратегічно ми разом."
Конгресмени так не скажуть, але все ж на цьому рівні має значення позиція офіційного Вашингтона, а вона не конфронтаційна до Америки. Те, що європейці і американці завжди будуть трохи одне на одного скаржитися - нормально. Це давні стосунки.
До загальноприйнятної в Україні думки, що США максимально підтримують Україну, а Європа таки повільно тягне своє, варто ставитися критичніше.
Європейці навпаки можуть казати, що США відсторонені, а на переговори їздять Олланд і Меркель. У цьому теж дві сторони: Путін дуже хоче, щоб з ним говорив Вашингтон – "бо тільки той йому рівний", але тоді це питання визнання важливості Путіна, чому США частково опираються.
Моя думка, що концентруватися на поділі – деструктивно, це саме те, що хотілося б Кремлю.
СТАВЛЕННЯ ДО РОСІЇ: Те, що звязки з Росією перервані і ніхто не чекає від Путіна чогось - факт. Нині наприклад дискусії про Містралі і бути не може. Лавров нагадав Громико (цитата), але (!) вони далі діють розумно і гнуть лінію про свою відсутність в Україні (тому на перемовинах ніколи не знадають про те, що в силі Москви), але й вишуковують усі хиби, а матеріалу Україна постачає чимало.
Водночас загравань про те, що ми “не проти Росії, бо вона завжди буде біля наших кордонів, але зараз стала на шлях протистояння” багато, але зважаючи на антизахідну риторику Кремля, яка буквально хоче пояснити людям, що “Ми не з Україною воюємо, це НАТО і США атакували…” можна якось розуміти.
ЗБРОЯ: Питання що робити? Турбує емоційне ставлення до цього. Надто серйозно, щоб вирішувати на емоціях. Це питання не в площині сили/слабкості. Я вже писала. Питання в ефективності, якщо це стосується не захисної, а саме зброї ураження.
Йдеться про неї. У тих, хто сумнівається є сумніви, чи реально вона допоможе? Чи питання в танках/ракетах, чи в тому, як ведуться операції?
От, наприклад, ніби справді західні радники приїздять, розбираються, але їх толком не слухають, особливо на операційному рівні… Складність з координацією, з тим, що саме потрібно, тоді як ризик великий. Бо, як кажуть, “якщо ми почнемо шлях війни, то треба бути готовими до другої стадії”.
Це питання не одного рішення, а того, чи готові всі перейти рубіж і втягнутися на роки військового протистояння.
(От тут згадаю, як багато ми говорили, що якщо не бути серйозними раніше, то ризик фінансових втрат куди більший, аніж через санкції). І загалом питають, а яка більша стратегія? Зброя і що? Бо справді у гібридній війні далеко не лише вона...
Ну і деякі речі вже доставляються, тому питання, чи це працює?
Аргумент за в тому, що зброя хороша запорука для демонстрації сили. А загалом це тема для окремої дискусії, в якій є багато сторін, тому згодом. А загалом цей процес не буде прозорим, багато чого не дізнаємося: хто? Що саме? Не всі ж чиновники такі фейсбучні, як українські.
УКРАЇНА: Щодо Порошенка, то цікаво, що він у промові говорив про нелетальну допомогу, що дуже здивувало.
Взагалі певні дискоординація і нерозуміння від України є проблемою. Не всі розуміють, хто і як приймає рішення. По багатьом питанням бракує аргументації. Зауважують, що Києва є усвідомлення, що Київ має говорити лише з Меркель, а та вже всім перекаже, а це геть не так... З реквізитом варто знати міру на наступний раз.
Дуже слабкі відповіді на питання про боротьбу з корупцією і візії майбутнього. Так як виступів і візитів багато загальні фрази про ЄС і цінності вже не сприймаються. Цього разу аплодували демонстративно, щоб і там побичили "ви в сім'ї", але довго на цьому не протримаєшся.
І якщо підсумувати, хоча можна ще багато додавати:
- не все видиме, а в таких умовах (немов за Нассімом Талєбом) не знаєш, чого можна було б уникнути
- не лише колоду в чужому оці, а соломинку в своєму
- мені дуже-дуже бракує стратегії, бо план а) - надія б) - налякати. А де решта не дуже конкретно. А в вакуумі найчастіше посилються емоції і зростають спекуляції.
